Історична довідка
На Черкащині є мальовниче село,
Багатьом із людей невідоме воно...
А по горах у нас пахкі трави ростуть,
Біля хат у селі чорнобривці цвітуть.
Хто не був у селі – приїжджайте до нас:
Тут дорослі й малі радо стрінуть всіх Вас!
Так звучать слова пісні про Нечаївку, що написала наша односельчанка Кулібаба Катерина Антонівна. Село моє рідне, оспіване місцевими поетами, закохане у великий сосновий ліс, що розділяє його з давніх-давен на дві частини. Дві Нечаївки: в одній, степовій, квітують поля, а в другій – щебечуть солов’ї, радіють сонцю і життю пташки, тихо плеще об змілілі береги білява від лілей, спокійна і тиха річка Тясмин, цілує і омиває вона болото. Ночі над Тясмином тихі та яснії, а внизу закохано перешіптуються трави: аїр, мати-мачуха, пахне духмяно чебрець. Трави перешіптуються і заколихують одна одну, щоб вранці напитися цілющої роси. Синьо-срібними туманами вкрита Шайова гора за Тясмином. Весна квітчає її пролісками та рястом, а влітку розмаїттям лікарських трав: материнки, звіробою, злототисячнику, деревію, бесмертнику, м’яти та ромашки. І вдихнувши на повні груди цей цілющий нектар, ой як хочеться лягти на матінку-землю у трав’яний килим і сп’янівши, дивитися у голубе небо, на мить забувши про всі негаразди та турботи. А, може, ти в раю? Я називаю цю місцевість раєм, земним, тихим,ніжним, де ліс манить грибами: лисичками і зеленухами, польськими, білими і маслятами, а поле співає волошковим цвітом, а річка дзвенить місячним сяйвом. Ось тягнуться низкою групки цілителів-травників, що приїхали збирати лікарські трави, поклонитись Шайовій горі.
В давнину за Тясмином жили люди. Кілька хат стояли ніби в казковому раю, це було до війни. А пізніше, у 60-ті роки, колгоспники посадили садок, поставили пасіку. На горах дозрівали пшениця та жито, ріс баштан. Виблискувала сріблом риба у ставках діда Дем’яна, і понині ці ставки звуться Дем’яновими хоч ні господарів, ні хат вже давно там немає. Пам’ятають люди і про чоловічий монастир, і про ченців, що брали воду з криниці, яку пізніше назвали Чернечою. Вода в ній холодна та цілюща, це місцеве джерело. І зараз люди йдуть відпочивати на Шайову гору до Дем’янових ставків, набирають цілющої води з Чернечої криниці, такої смачної, що пий – не нап’єшся, а з самої гори – глини для лікування. Здається, ніде немає такої дивовижної природи, як у Нечаївці: Гріє душу село, Моє рідне село... П’янить запахом трав, манить мерехтливим сяйвом водяного царства, сміється русалчиним сміхо, а повітря чисте-чисте і таке цілюще. Моя Нечаївко! Скільки ж років ти стоїш над блакитними водами Тясмину казковим островом, а тобі вже років , років...
Існує легенда про походження села Нечаївка. Землі вздовж річки Тясмин були дані царем сотнику Нечаю за великі заслуги. У XVIII столітті село починало заселятися. Спочатку заселялись притясминська земля, а в кінці ХІХ стоілття деякі сім’ї пересилилися за три кілометри на північ до родючої землі. Село розділяється хвойним лісом протяжністю три кілометри, стара частина якого – Вовча балка (тут водилися на той час вовки) – була засаджена на початку ХХ століття перед 300-річчям дому Романових. Ліс садили, щоб зупинити рух піскових барханів, котрі рухалися з півдня на північ. Стара частина села серед старожилиів називається „село”, а інша, за лісом, - „степ”. Сім’ї селились на відстані одного кілометра одна від одного. Від прізвищ господарів перших поселенців ці місця називаються кутками: Макарівщина, Хомівщина, Фалімонівщина, Бушівщина. Уже в 1797 році жителів чоловічої статі було 213, в 1858 році по реєстру, складеному перед відміною кріпацтва в Російській імперії, в селі Нечаївка нараховувалось 91 сім’я: 422 чоловіки і 415 жінок. За прізвищами по реєстру виявилось 89 сімей українського походження і дві сім’ї російського походження. У залежності від місця розташування частин села, вони мають свої назви: Хутір, Гребля, Пелі, Куплювате, Випуст (де була криниця для випоювання громадської худоби). Дороги, які не мають офіційних назв, мають народні. Дорога, що з’єднує дві частини села, називається Попівською. За жартіливловою легендою, на ній перекинувся віз разом з попадею та її поклажею. В дійсності, на тому місці була найродючіша земля, що належала сільському священнику, йому також належав і острів Попівський на річці Тясмин, котрий існував до проведення меліоративних робіт у 60-х роках ХХ ст. Через річку Тясмин було побудовано греблю, яка називалась Писарська тому, що за переїзд річки платили гроші і записувалися писарем. В селі знаходилось три магазини. Один з них називається „Чобіток”. За однією з легенд покупець, який зайшов до магазину і побачив у ньому багато людей, чомусь вигукнув: „Ох і народу, як у чобітку!”. З тих пір куток і магазин називається „Чобіток”.
За річкою Тясмин – гори. Одна з них називається Шайова гора. За легендою на горі стояла корчма жадібного і всілякими неправдами розбагатілого корчмаря Шая. Якийсь бідняк, пропивши в нього останню сорочку, прокляв корчмаря і його корчма провалилася в землю разом з червінцями. На тому місці залишилася тільки яма. В дійсності ж в Шайовій горі знаходяться родовища синьої (білої) глини, люди брали її на свої господарські потреби і вибрали катакомбний прохід, який завалився. Біля Шайової гори є ще і Козина гора, урочище Гусівське, де проживав пан Гусь.
У XVIII ст. у Нечаївці була стара церква, звалася вона Покрова. 1910 року почали будувати нову дерев’яну у центрі села, яка має назву церква Різдва Пресвятої Богородиці. Церкву будували два роки і відкрили у 1912 році. А будівництвом церкви займалися майстри з Полтавщини і місцевий майстер Корчоха Петро. Біля церкви було побудовано церковно-приходську школу на чотири класи. Стара церква була розібрана і з цих будівельних матеріалів побудовано у 1928 році школу на „Степу”. На початку ХХ століття в селі Нечаївка „Степ” знаходилося 6 млинів, які мали назви за іменами свої з господарів. Один з них – млин діда Панаса Сандрака. В дореволюційний період Нечаївські землі за річкою Тясмин належали пану Дуриліну, який проживав в селі Голов’ятино. В 1915-1916 роках він розпродав землю селянським господарям і в1916 році поїхав до Америки (мабуть, знав, що буде революція). За спогадами покоївки пана баби Цимбалки (нині покійної) вона сама складала панські червінці до панських валіз. У 1929-1930-ті роки було організовано колгосп „Нове життя”. Головою колгоспу був І.М. Грубий. У 1957 році були об’єднані два колгоспи с. Нечаївка та села Вергуни в один – „Пам’яті Леніна”, головою став М.І. Коваленко. Пізніше йому було присвоєне звання Героя Соціалістичної праці. Завдяки вмілому керівництву та господарюванню М.І Коваленка колгосп „Пам’яті Леніна” став мільйонером. Село квітло, рясніли високими врожаями поля, селяни стали жити краще, заможніше, молодь будувала хати, село було газифіковане, гомоніли діти в дитячих садочках.
Сьогодні на основі колишнього колгоспу діє сільськогосподарське товариство „Колос”. І за теперішньої ситуації на селі директор старається з усих сил, щоб господарство трималося на плаву. Працювате „Колос” – житимуть Вергуни і Нечаївка. У Нечаївці одна заасфальтована вулиця. Є клуб, бібліотека, магазин, ФАП, школа. Нечаївська школа знаходиться у полоні соснового бору.
16 грудня 1943 року було визволено наше рідне село від німецько-фашистських загарбників. Важкі бої точилися на Україні. То був жорстокий поєдинок за життя на власній землі. Майже чотири роки, 1418 довгих днів і ночей тривала Велика Вітчизняна війна – найтяжче випробування для нашого народу. Тисячі людей було розстріляно, замучено у концтаборах, вивезено на тяжкі роботи до Німеччини. Гітлерівці перетворювали наші міста і села в попіл, стирали з лиця землі. Але народ в бій за кожен клаптик рідної землі. Визволяючи Черкащину віддали свої життя герої-воїни. 149 славних синів нашого краю присвоєно звання Героя Радянського Союзу за мужність, відвагу в боротьбі із загарбниками. Так розпорядилась доля, - всі наші односельчани воювали, відстоюючи Батьківщину в шалених атаках далеко від рідного дому, а наше село визволяли воїни росіяни, та воїни інших національностей. Визволяючи село багато з них ціною життя заплатили за наше сьогодення. Багато в полі ще невідомих братських могил, до яких ніколи не заросте народна стежина.
Коментарi